https://reyestr.court.gov.ua/Review/97565443?fbclid=IwAR3M-0qnAkvKWf2g2ysTk8bv0IyHhnbNXerXXQHfmb89WUBcsQOUmV5NSCY
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
36. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити наступне.
37. Касаційне провадження у справі, що розглядається, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
38. Спірні правовідносини в цій справі склались з приводу незгоди позивача з постановою головного державного виконавця про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на рахунок, на який здійснюється нарахування його заробітної плати.
39. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
40. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
41. Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).
42. Відповідно до частини першої - другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
43. Частиною третьою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.
44. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина четверта статті 18 Закону №1404-VIII).
45. Статтею 48 Закону № 1404-VIII встановлено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.
46. Так, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову (частина перша).
47. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
48. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом (частина друга).
49. На кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт не пізніше наступного робочого дня після їх виявлення. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, відкритих після винесення постанови про накладення арешту (частина четверта).
50. При цьому стаття 48 Закону № 1404-VIII встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
51. Відповідно до частини першої - четвертої статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
52. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
53. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
54. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
55. Як вже зазначалось, для забезпечення реального виконання рішення виконавець може накладати арешт, зокрема, на відкриті банківські рахунки боржника.
56. Проте, статтею 52 Закону № 1404-VIII встановлено заборону для виконавця накладати арешт на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.
57. Окрім того, законом визначено окремий порядок здійснення відрахувань з заробітної плати, встановлено відповідні заборони у відсотковому визначенні для таких стягнень.
58. Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 23 березня 2020 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на всіх рахунках в Акціонерному товаристві «Прокредит Банк», Акціонерному товаристві «Райффайзен Банк Аваль», Акціонерному товаристві «Креді Агріколь Банк», Акціонерному товаристві «УкрСиббанк», Акціонерному товаристві «Ощадбанк», Акціонерному товаристві «ОТП Банк», Акціонерному товаристві «Укргазбанк», Акціонерному товаристві «Укрексімбанк», Акціонерному товаристві «Пумб», Акціонерному товаристві «Альфа-Банк», Акціонерному товаристві «Сбербанк», Акціонерному товаристві «Правекс Банк», Публічному акціонерному товаристві «Промінвестбанк», а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови, та належать боржнику ОСОБА_1 .
59. При цьому, головний державний виконавець визначила банківським установам порядок виконання зазначеної постанови, із застереженням щодо неможливості накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
60. Здійснюючи виконання постанови головного державного виконавця від 23 березня 2020 року листом від 3 квітня 2020 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк» повідомило про прийняття її до виконання, а також повідомило що для виконання постанови державного виконавця коштів на рахунку боржника недостатньо.
61. Тобто Акціонерне товариство «УкрСиббанк», визначивши статус рахунку НОМЕР_1 , вважало за можливе накласти арешт на грошові кошти, розміщені на ньому.
62. На час виникнення спірних правовідносин - винесення оскаржуваної постанови від 23 березня 2020 року про арешт коштів боржника, головний державний виконавець Рубель І.В. діяла відповідно до вимог Закону № 1404-VIII, стаття 48 якого встановлює право накладення арешту на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах.
63. Акціонерним товариством «УкрСиббанк» при прийнятті оскаржуваної постанови до виконання не було повідомлено відповідача про спеціальний режим рахунку НОМЕР_1 , відкритого на ім`я ОСОБА_1 , а також про заборону законом звернення стягнення на такий рахунок.
64. Позивач також не звертався до виконавчої служби з заявою про неможливість накладення арешту на його рахунок у зв`язку з отриманням заробітної плати, а також з проханням зняти такий арешт у зв`язку з цим.
65. Відповідно до частини другої - четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.
66. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
67. Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема, отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.
68. Документальне підтвердження що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом відповідачу не було надано.
69. Апеляційний суд у своїй постанові керувався правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 17 січня 2020 року у справі №340/1018/19, відповідно до якої рахунки, які передбачені для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів і обов`язкових платежів до Державного бюджету України, є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою відповідно до вимог законодавства арешт не накладається, а виокремлення таких рахунків належить до повноважень виконавчої служби.
70. Проте таке посилання не можна визнати правомірним оскільки спірні правовідносини не є подібними. Так, у справі № 340/1018/29 Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області не погоджувалося з постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області про арешт коштів боржника, якою було накладено арешт на рахунок з якого здійснюється виплата заробітної плати працівникам та сплата податків і зборів.
71. Суди виходили з того, що виплата установою працівникам заробітної плати має пріоритет перед погашенням заборгованості іншим кредиторам підприємства. Накладення ж арешту на рахунок боржника, який призначений також і для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам боржника, унеможливлює своєчасне здійснення таких виплат, що невідворотно призводить до порушення конституційних прав громадян, які працюють на підприємстві відповідача, на оплату праці.
72. У той же час у розглядуваній справі правовідносини склалися між фізичною особою - боржником та державною виконавчою службою щодо звернення стягнення на кошти, розміщені на його рахунку за відсутності доказів належності його до рахунків зі спеціальним чи обмеженим режимом використання. Рахунок ОСОБА_1 , на який державним виконавцем було накладено арешт, не призначений для виплати заробітної плати та інших виплат працівникам підприємства (установи) боржника.
73. Також колегія суддів не погоджується із посиланням у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19, оскільки вони стосуються питання правомірності накладення приватним виконавцем арешту на рахунки юридичної особи роботодавця - боржника, з яких здійснюється виплата заробітної плати працівникам.
74. Щодо помилковості застосування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року, у подібних правовідносинах висловився Верховний Суд у постанові від 24 лютого 2021 року у справі № 756/1927/15-ц.
75. Скасовуючи постанову головного державного виконавця Рубель І.В. від 23 березня 2020 року про арешт коштів боржника в частині накладення арешту на суму заробітної плати, що перевищує 20 відсотків надходжень заробітної плати, суд першої інстанції керувався положеннями статті 70 Закону № 1404-VIII, виходячи з відсутності обмежень для накладення арешту на кошти на рахунках, на які зараховується заробітна плата, крім обмеження розміру арештованих коштів.
76. Проте статтею 70 Закону № 1404-VIII встановлено розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника, а не розмір стягнення з арештованих коштів боржника.
77. Так, керуючись статтею 70 Закону № 1404-VIII головним державним виконавцем 23 березня 2020 року було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату позивача, яку направлено для виконання за місцем його роботи - до Товариства з обмеженою відповідальністю «Слобожанська промислова компанія». У цій постанові зазначено про необхідність здійснення відрахувань із доходів боржника на користь стягувача у розмірі 20 відсотків.
78. Таким чином, висновок окружного суду про скасування оскаржуваної постанови від 23 березня 2020 року про накладення арешту в частині є помилковим.
79. Посилання у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 27 червня 2019 року (справа № 916/73/19), від 10 жовтня 2019 року (справа №916/1572/19) та від 17 січня 2020 року (справа № 340/1018/19, у яких, на думку відповідача, сформована усталена практика щодо розгляд справ про визнання протиправними рішень, дій державних виконавців щодо звернення стягнення та/або накладання арешту на рахунки, які використовуються для виплати заробітної плати та сплати похідних видатків, є помилковим оскільки у даних справах оскаржувалися постанови про накладення арешту на рахунок, з якого здійснюється виплата заробітної плати працівникам установи та сплата податків і зборів.
80. Верховний Суд вважає правомірною та обґрунтованою оскаржувану постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Рубель І.В. від 23 березня 2020 року про арешт коштів боржника та, відповідно, відсутніми підстави для її скасування та задоволення позовних вимог.
81. Отже, частково задовольняючи адміністративний позов, суди першої та апеляційної інстанції повно встановили обставини справи, але допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень.
82. Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
83. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 351, 356 КАС України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 1 червня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2020 року скасувати.
Прийняти нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання неправомірними дій та скасування постанови.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіМ.В. Білак О.А. Губська О.В. Калашнікова
Коментарі
Дописати коментар